Хм...Марко. Людина, яка не вірить в любов, але любить грати почуттями інших людей... Гра в шахмати. В якій завжди ходить конем. Тому що буквою "зю" і толком не поймеш куди. Дуже розумно говорити мені і Юрчику те саме... ДУЖЕ РОЗУМНО БУЛО Б, ЯКБИ НЕ...якби б ми не вміли говорити один з одним. А так дуже просто: я питаю в Юрчика, Юрчик відповідає.. і всі плани летять на хуй. Да це стьоб і, мабуть, зі сторони це весело, але тим не менше це моя душа і мої почуття, це душа і почуття Юрчика - і це все наша суть, ми являємось цією душою і складаємось з цих почуттів. Це жорстоко, низько і по-злому дитячо. Так, подіяло, зачепило і обірвалось... Ні, я не злюсь. Просто розчарована... Плата за наївність і довіру - втрата беззаперечного авторитету. Авторитету Марка. Повне відчуття зникнення старшого брата. "Обидно, досадно да ладно". Одна чудова особливість мене - закохуватись і забуватись в одну секунду. Не боляче, але гнило, пусто і сумно... І ще одне шкільне почуття... За щирість - плєвок, за любов - насмішки, за добро - укол в спину. Та мене навіть це не змінить, я далі буду наступати на тіж граблі, тільки тому, що вони щирі і різнокольорові. І срала я на мудрість і досвід. Я піднімусь, обтріпаюсь і побіжу далі. І насер матра.

День народження Юри Лисого.)) А ще при сьогоднішньому нашому спілкуванні з доблесною міліцією ( третій раз за тиждень!) я взнала, що Анжейко живе напроти нього!!!)))) Так дивно, капець.)) Знає його, але лише зовні. Поздоровила того Сонечка. Дар не злитись на тих, хто мене ненавидить - може це з космосу?

Слухаю пісні Fleur. З розряду сумних. Образливо. Навіть дуже. Але це всього лиш дрібниці. Які всеж, надіюсь, робились, з добрих переконань. Не обросту бегемотячою шкірою. Це вже я собі обіцяю. Все що не робиться - на краще.

а ще не буду більше закривати записи. Хіба що від не зареєстрованих. (щоб знати в лице)). Так що вуаля: друзі переживайте, а вороги радуйтесь. Кожному по сатисфакції.


Все віддаю... мені від вас нічого не потрібно. І моє забирайте. Мені не шкода.